Чудова екскурсія Жовківщиною принесе Вам багато позитивних емоцій та цікавої інформації. Ви побуваєте в місті-музеї під відкритим небом – Жовкві, побачите на власні очі славетний Крехівський монастир, його мальовничі околиці та краєвиди Яворівського Національного парку.
Яворівський національний природний парк знаходиться на території Українського Розточчя - одного з найцікавіших фізико-географічних районів Західної України. Українське Розточчя являє собою вузьке (в середньому 25 км) горбогірне пасмо довжиною 75 км, яке на півночі різко підіймається над Малим Поліссям. У південно-східній частині його проходить Головний Європейський вододіл, на схилах якого беруть початок річки, що належать до басейнів двох морів - Чорного і Балтійського.
Територія парку простягається своєрідним півмісяцем від с. Верещиця Яворівського району до с. Крехів Жовківського району. Його протяжність з заходу на схід - 12-13 км, а з півночі на південь - від 2,5 до 12 км. На півдні парк межує з природним заповідником "Розточчя", а на півночі - з навчальним полем Яворівського учбового центру ЗОК МО України, відомим як Яворівський полігон. Поблизу парку розташовані наступні населені пункти : с. Верещиця, с. Старичі, смт. Шкло, м. Новояворівськ, с. Лелехівка, смт. Івано-Франкове, с. Ставки, с. Середній Горб, с. Верхутка, с. Лозино, с. Дубровиця, с. Млинки, с. Папірня, с. Фійна, с. Козулька, с. Крехів.
У західній частині парку протікає річка Верещиця, яка впадає у Дністер. У межах парку беруть свій початок ліві притоки Верещиці - річки Ставчанка і Стара Ріка. На півночі знаходяться витоки річок Дерев'янки і Свині (басейн річки Західний Буг).
Парк було створено 4 липня 1998 року Указом Президента України № 744 на базі Яворівського регіонального ландшафтного парку (що існував тут з 1996 року на площі 4190,0 га) та прилеглих територій Старичівського та Магерівського військових лісгоспів.
Загальна площа національного парку становить 7108,0 га , з яких 2915,0 га надані парку в постійне користування, а 4193,0 га включені до його складу без вилучення у землекористувачів. В установі працюють 44 чоловіка, з них у науковому підрозділі - 4, у службі охорони - 16 осіб.
За функціональним зонуванням територія парку розподілена на заповідну зону площею 661,6 га, зону регульованої рекреації - 1254,1 га, зону стаціонарної рекреації - 30,2 га та господарську зону - 5162,1 га.
Метою створення парку є збереження, відтворення та раціональне використання типових і унікальних лісостепових ландшафтів та інших природних комплексів в межах Головного Європейського вододілу.
За фізико-географічним районуванням територія парку відноситься до Розтоцького району Розтоцько-Опільської області Західно-Української лісостепової провінції.
На південному сході парк межує з природним заповідником "Розточчя". На його території немає населених пунктів, завдяки чому антропогенний вплив на природні екосистеми є незначним.
Клімат цієї території характерний для Розточчя, що розміщене в пограничній зоні впливу атлантичних повітряних течій із заходу та континентальних - зі сходу. Загалом клімат помірно вологий. Середньорічна кількість опадів становить 700 мм, а середньорічна температура - +7,5°С. Найбільше опадів випадає в червні-липні, а найменше - в січні-лютому. Найтепліший місяць року - липень (+17,7°С), а найхолодніший - січень (-4,2°С). Річні коливання температур незначні і сягають 21,9 °С.
Рельєф парку являє собою поєднання крутосхилих горбів-останців, платоподібних піднятть, широких міжпасмових улоговин, терас і заплав річок. Підняття порізані глибокими (місцями до 80-100 м) ярами, які місцеві жителі називають "дебрями". Найвищою точкою на території парку є безіменна висота з відміткою 403,6 м, розташована західніше с. Млинки. Серед інших вершин виділяються: Булава (397м), Кубин (378м), Березняки (378м), Болтова Гора (360м), Вівсяна Гора (387м). Численні мальовничі горби-останці з скельними виходами масивних вапняків та вапнистих пісковиків надають паркові неповторної своєрідності. Тут часто зустрічаються невеликі печери, понори та штоки карстового походження. Цікавими є також навіяні вітром горби та дюни, вкриті сосновими борами.
На території парку найбільше поширені слабодернові, середньодернові та глибиннодерново-слабоопідзолені пісчані ґрунти на четвертинних та третинних пісках. На глинистих породах сформувалися слабодерново-слабоопідзолені глинисто-пісчані ґрунти, підстелені елювієм вапняків, а у пониженнях поширені торфувато-глеєві ґрунти на алювіальних відкладах.
Для Яворівського національного природного парку, як і в цілому для Розточчя, характерна висока лісистість. Тут найбільше поширені грабово-дубові, сосново-дубові, соснові ліси, а в пониженнях - вільхові. Букові ліси ростуть поблизу східноєвропейської межі ареалу і приурочені до горбистих ландшафтів. Цікавими є острівні реліктові осередки смереки, ялиці та явора, які збереглися на північно-східній межі свого ареалу. До реліктів середнього голоцену належать буково-соснові ліси. Трав'яна рослинність займає значно менші площі і сформувалася на природних луках та місцях колишніх пасовищ і поселень, а також по берегах річок і каналів.
Регіоном проходить флористична межа Середньої і Південно-східної Європи, що супроводжується переходом широколистяних лісів у Лісостеп. Тут проходить східна межа поширення дуба скельного, ялівцю, бука, південно-східна - сосни звичайної, північно-східна - ялиці білої. Карпатська флора представлена смерекою і, особливо, папоротеподібними. На скельних виходах наявні реліктові залишки степової рослинності. На території національного парку виявлено 8 угруповань, що включені до Зеленої книги України: субформація буково-соснових лісів, групи асоціацій соснових лісів зеленомохових та чорницевих, дубово-соснових лісів ліщинових, дубових лісів із дуба черещатого ліщинових, соснових лісів ялівцевих тощо. Рідкісними для регіону можна вважати угруповання букових лісів на північній межі ареалу, а також фрагменти сіро-вільшаників, ясеневі угруповання та деякі інші.
Флора Яворівського національного природного парку налічує близько 700 видів судинних рослин. Із них до Червоної книги України занесено 18 видів: баранець звичайний, плаун річний, сальвінія плаваюча, булатка великоквіткова, булатка довголиста, гніздівка звичайна, зозулині сльози яйцелисті, коручка широколиста, любка дволиста, любка зеленоквіткова, пальчатокорінник травневий, пальчатокорінник плямистий, коральковець тричі надрізаний, зозулині черевички справжні, підсніжник звичайний, білоцвіт весняний, лілія лісова, валеріана дводомна. На території парку в урочищі Біла Скеля знаходиться найсхідніше на Україні місцезростання костриці піскової. З видів, які можна вважати рідкісними для Розточчя, на території парку виявлено багаторядник шипкуватий, цибулю гірську, віхалку гіллясту, анемону лісову, купину кільчасту, вільху сіру, підмаренник польський тощо. В парку зростають понад 200 видів лікарських рослин.
Крім того, серед рідкісних видів, виявлених на території парку, 12 видів (всі орхідні та підсніжник білосніжний) знаходяться під охороною Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES), 2 види (сальвінія плаваюча та зозулині черевички справжні) - під охороною Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція).
Серед безхребетних тварин особливим багатством відзначається фауна комах. На території національного парку та його околиць знайдено такі червонокнижні види, як: вусач мускусний, джміль моховий, махаон, мнемозина, стрічкар тополевий, райдужниця велика, сінниця геро, ендроміс березовий, стрічкарка орденська малинова, сатурнія мала, сатурнія руда.
Загальна кількість зареєстрованих видів хребетних тварин на сьогодні становить 289 видів. У парку охороняється 24 види риб, 11 видів земноводних, 6 видів плазунів, 200 видів птахів, 48 видів ссавців.
Серед представників герпетофауни багаточисельними є сіра ропуха, жаба озерна та трав'яна, звичайними - жаба гостроморда , квакша, прудка і живородна ящірки, звичайний вуж. Рідше зустрічається звичайна гадюка, веретільниця ламка, звичайний та гребінчастий тритони. Дуже рідкісним видом є водяний вуж та мідянка, занесена до Червоної книги України. В орнітофауні парку переважають лісові види. Найчисельнішими є дрібні горобині птахи - зяблик, вільшанка, чорноголова кропив'янка, вівчарики ковалик та жовтобровий, білошия мухоловка, повзик, чорний та співочий дрозди. З хижих птахів найчастіше зустрічається канюк. Найбагатшою за складом та чисельністю є орнітофауна дубових та буково-дубово-соснових лісів. У соснових лісах частіше трапляються синиці: велика, блакитна, чорноголова гаїчка, а також жовтоголовий королик, різні види дятлів. На прилеглих ставах сформувався водно-болотяний комплекс орнітофауни, в якому переважають лиска, попелюх, крижень, великий норець, звичайний мартин. Серед птахів, занесених до Червоної книги України, на території парку та його околиць зустрічаються: малий баклан, косар, чорний лелека, білоока чернь, гоголь, скопа, орлан-білохвіст, малий підорлик, змієїд, рудий шуліка, лунь польовий, сірий журавель, кульони великий та середній, коловодник ставковий, пугач, довгохвоста сова, сірий сорокопуд.
Серед ссавців парку найвищою видовою різноманітністю відзначаються гризуни, найчисельнішими є жовтогорла миша і лісова полівка. З мисливських звірів зустрічаються білка, заяць-русак, куниця лісова, тхір лісовий, дикий кабан, козуля, єнотовидний собака, лисиця, а з занесених до Червоної книги - видра річкова, норка європейська, горностай, борсук. На територію парку зрідка заходить лось, а в околицях іноді зустрічається благородний олень. В останні роки помітно зросла чисельність вовка. Печери та інші підземні сховища мають виняткове значення для збереження біорізноманіття рукокрилих, в тому числі і "червонокнижних" - широковуха європейського, нічниць війчастої та довговухої. В 2005 році у верхів'ї р. Верещиця вперше виявлені поселення бобра.
Загалом на території парку зареєстровано 9 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку, 34 види, занесені до Червоної книги України та 146 видів тварин, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією.
Завдяки сприятливим природним умовам національний парк має також значний рекреаційний потенціал і є цікавим об'єктом туризму.
Регіон, в якому знаходиться Яворівський національний природний парк, надзвичайно багатий на археологічні та історико-культурні пам'ятки. Тут відкрито низку стоянок давньої людини та городища княжої доби. На території, що прилягає до національного парку, знаходяться такі історичні та архітектурні пам'ятки, як: Василіанський монастир Св. Миколая у Крехові (ХVІІ-ХVІІІ ст.), Троїцький костел з дзвіницею (1614 р.) та церква Вознесіння Господнього (1831 р.) у смт. Івано-Франкове, Успенська церква (1739 р.) у с. Лелехівка, печера на Страдецькій горі та церква Успіння Пресвятої Богородиці (ХVІІІ ст.) у с. Страдч, руїни церкви Св. Михайла у колишньому с. Вишенька Велика на території полігону тощо. Серед лісових масивів часто зустрічаються мальовничі галявини та залишки фруктових садів - пам'ять про колишні села і хутори, виселені під час створення полігону.
На прилеглих територіях знаходиться 8 баз відпочинку, а також бальнеологічні курорти "Шкло" та "Немирів" із цілющою сірководневою мінеральною водою типу "Нафтуся". Яворівський національний природний парк володіє значним рекреаційним потенціалом для розвитку еколого-пізнавального, культурологічного, сакрального, а також спортивного (кінного, велосипедного та лижного) туризму, а на прилеглих територіях - кваліфікованого туризму (мисливство, рибальство). В навколишніх населених пунктах існують сприятливі умови для розвитку агротуризму.
Розточанський край здавна славиться народними промислами - різьбою по дереву, гончарством, виробами з гутного скла і бісеру, яворівською писанкою та вишиванкою. Поблизу Яворівського парку, в місті Жовква, розміщений державний історико-архітектурний заповідник із цілим комплексом культурних пам'яток.
У парку функціонує 4 комплексних автобусно-пішохідних маршрути: "Страдч - Чорні озера", "Від Янова до Крехова", "Сповідь часу" (родинне гніздо Шептицьких), "Яворівський полігон - минуле і сучасність", а також 4 пішохідних еколого-пізнавальних стежки: "Стежка Івана Франка", "Лелехівка", "Верещиця", "Голуби". В зоні стаціонарної рекреації парку облаштовані місця масового відпочинку туристів: літні відпочинкові навіси, мангали, місця для розведення вогнищ. На водоймах створені умови для аматорської риболовлі, облаштовано пляж, є можливість користування плавзасобами. Чудові краєвиди Розточчя милуватимуть очі, а ліс подарує свої багатства - гриби, ягоди, цілюще повітря.
Яворівський національний природний парк гостинно зустріне Вас у будь-яку пору року.
 
Жовква.
До середньовічних замків належить замок у Жовкві, що є складовою частиною міста-фортеці, збудованого в кінці XVI— на початку XVII ст. видатним полководцем, коронним гетьманом Станіславом Жолкєвським, батько якого, теж Станіслав, був русинського походження, з галицької шляхти. Згодом місто з замком належало Даниловичам, які укріплюють замок і місто, насипають довкола нього вали. Їхній онук, польський король Ян Собєський III, обирає Жовківський замок за свою резиденцію і розкішно оздоблює його. Збереглися інвентарі, складені в XVII ст., де описана кожна кімната замку й речі, що в ній знаходилися. За королівських часів замок і місто переживають період свого найбільшого розквіту. Замок був також резиденцією російського царя Петра I в часи Північної війни зі шведами. Перебував тут в той час Іван Мазепа.
В XVIII столітті, коли замок належав литовським магнатам Радзивіллам, до палацу була добудована двохярусна галерея. З XIX ст. замок, як і все місто, почав занепадати. Зараз споруда знаходиться в непривабливому, напівзруйнованому стані, але вже розпочалася підготовка до реставраційних робіт і поступово звільняються приміщення в замку. Розроблена цікава програма реконструкції замку і створення в ньому культурно- мистецького комплексу. В палаці має працювати музей, що буде відділом Львівської галереї мистецтв. Замкові приміщення плануються використати під камерні концертні зали, музей- кузню, ресторан для туристів, каретний двір із конюшнею, реставраційні майстерні. В замку буде відкрито українсько- польський навчальний центр для молоді.
Замок є частиною історико- архітектурного комплексу і вирішення проблем по його відновленню іде разом із реставрацією всього міста-фортеці. Директор історико-архітектурного заповідника Володимир Накопало і директор громадської організації «Світло культури» Михайло Кубай розробили ряд програм регенерації цього «ідеального міста» доби Ренесансу під кошти, які мають бути отримані з розвитком туризму, підприємництва за рахунок вкладених інвестицій.
Замок відреставровано, ви можете пройтися по дерев‘яних галереях, а от щодо інтер‘єрів – тут вже важче, в споруді одночасно розміщені суд, середня школа № 3 та житлові квартири. Наскільки я зрозуміла, квартири без зайвих там зручностей, і відра, в які господарі вночі ходять замість туалета (пробачте за такі подробиці, але ж факт) стоять, пошируючи характерний аромат, просто перед центральним входом до замку. На території замку – нормальний житловий двір, з сміттєвими баками та всяким непотрібом. (Знову ж таки: це було раніше. Зараз там йде повним ходом реставрація, яку провадить випускниця польського архітектурного вузу. Школа і суд все ще квартиранти замкових стін, але відер з помиями зараз вже не побачиш: місто прагне заробляти з туристики. Сподіваюсь, йому це вдасться).
Жовква відома ще й тим, що тут в І половині 17 ст. працював єдиний в Україні монетний двір, де з срібла вдови Жолкевського чеканили монети.
До замку прилягає Ринкова площа – традиційний центр суспільно-торгівельного життя міста.Її територія оточена 2-поверховими житловими будинками – пам‘ятками середньовічної архітектури. Під арками кам‘яних галерей колись йшла жвава торгівля. На всю Галичину славились вироби місцевих гончарів – керамічний посуд та кахлі для печей. Не менш популярними були й місцеві тканини. В 19 ст. вони постійно експонувались на значних промислових виставках у Львові та Відні. А жовківське пиво, виготовлене за особливими, таємними рецептами, конкурувало з львівським. Шкода, не розливають зараз місцеве пиво у пляшки, був би міку гарний подарунок...
Ринкова площа і зараз лишається центром міста. Тут знаходяться магазини та надзвичайно дешеві кав‘ярні, тут можна просто відпочити, оглядаючи чудові історичні пам‘ятки навколо. А ще іноді тут проводять свої навчання місцеві пожежники - я якраз застала такий ось їх парад-алле.
Поруч з замком знаходиться міська ратуша, створена за проектом львівського архітектора Б. Віктора в 1932 році. Біля неї – реконструйовані середньовічні каземати, зведені в 17 столітті. Попередниця цієї ратуші, більш давніша, знаходилася в центрі ринкової площі та була розібрана через аварійний стан в 1832 році. На протязі рівно 100 років бургомістр з радниками займали один з міських будинків (нині – по вул. Львівський), аж поки не було зведено нову ратушу.
До речі, приїхавши сюди та вийшовши з автобусу чи маршрутки, ви зразу бачите високі стіни з амбразурами, що оточують комплекс домініканського монастиря 17 століття. На всіх пам‘ятках міста висять таблички, де не тільки розповідається про історію їх побудови, а й вказується, що в згаданому монастирі розміщена дирекція Жовківського архітектурного заповідника, де можна, наприклад, взяти ключі від синагоги чи костелу, щоб оглянути інтер‘єри. Не знайшла я цю дирекцію. "Оранту" знайшла, ще якісь контори, а більше – нічого. Зате – біля домініканського монастиря – великий стенд, на якому схематичний план міста та всіх його історичних споруд з коротким описом. (Інформація застаріла, бо ще з 2001 року. На вересень 2004 всі ті описи, на відміну від пам'яток, у жахливому стані і вицвіли від часу) Раджу подивитись – тоді не заблукаєте і будете знати, де що шукати. (Зараз радила б зайти у двір фортеці, там висить план-схема заповідника... А взагалі, ленючі можуть її просто подивитись тут, збоку, на сторінці).
Ще про цей монастир. Ранньобароковий костел було зведено в 1655 році, за моделлю неапольських храмів на кошти Теофілії Собєської. Келії звилися в 1754-1792 рр. Живописець К. Політинський розписав інтер‘яри храму в 1913 році. Зараз тут відбуваються служби місцевих греко-католиків.
Добре, розповідаю далі. Наступний об‘єкт, що заслуговує на увагу, - василіянський монастир кінця 17 – початку 20 століть. Тут зберігаються мощі святого Партенія, чиє свято припадає на кінець вересня – початок жовтня. Храм – величний, з дуже цікавим, дещо схожим на пелюстки квітки дахом, хрестоо-купольний в плані, надзвичайно просторий зсередини, прикрашений багатими розписами. До речі, подвір‘я церкви вражає охайністю та мальовничістю. Квіти, доріжки, маленькі ялинки – так і хочеться сісти і відпочити серед всієї цієї краси. Монастирську церкву було збудовано 1612 року, інші споруди звилися пізніше.
Парафіяльний костел св. Лаврентія. Збудовано його 1604-1609 рр. архітекторами А. Прихильним та П. Щасливим, відомими своїми львівськими шедеврами. В плані ця окраса міста хреснова, з граненою 5-стінною апсидою і 3 квадратними рукавами. Усі фасади костьолу оформлен пілястрами тосканського ордеру. Грандіозний антаблемент прикрашений декоративними фігурами кінних воїнів та гербами. Головний західний портал прикрашають фігури 4 євангелістів та 4 святих. Інтер‘єр храму багато прикрашений, це своєрідний некрополь магнатських родин Собєських та Жолкевських, через що храм іноді називають “маленьким Вавелем”. Колокольня храму – це наша відповідь Пізі. Споруда має легкий нахил, теж падає, як і відома вежа в Італії.
Церква св. Лазаря. В 1624 р. на цьому місці стояла дерев‘яна споруда, в 1627 р. тут при шпиталі для бідняків з‘являється костьол. Ян Собєський в 1735 р зафундував будівництво мурованого костьолу та шпиталю. 1861 року будівля оновилася, тут до ІІ світової розміщався монастир феліціанів. З 1994 р. споруда віддана Українській автокефальній православній церкві.

Крехів.
Село Крехів широко відоме своїм старовинним василіянським монастирем. Знаходиться обитель в 16 км. на захід від Жовкви, на гряді Розточчя, в надзвичайно мальовничій околиці. Міцні мури та башти притулились до лісистих пагорбів, багатих на джерела та печери. В"їздна брама монастиря св. Миколая, до якої веде широка алея старезних дерев, побудована в 1775 р. Відреставрована 1992 року. Геть уся прикрашена мозаїками, на жаль, як на мене, не такими гарними, як навіть деякі сільські автостоянки (це я майже утрую, ага). Брама розміщена при північному пряслі оборонного муру. Мурована вона з каменю і цегли, двоярусна, з арочним проїздом і двома бічними хвіртками, декорована пілястрами. Верхній ярус оформленний фігурним фронтоном. Первісно браму прикрашали фігуративна скульптура та живопис. Новий розпис виконаний у 1990-і рр.
Не оминіть увагою і келії. Їх тут три корпуси різних часів побудови - 1755 (1-й корпус), 1775-1780 (2-й корпус), 1898-1902 (3-й корпус). Всі вони, одначе, були реставровані одночасно: у 1993-97рр. За стилем будівлі відносяться до бароко та історизму. Корпуси келій локалізовані при східному та південному пряслах оборонного муру. 1-й корпус примикає до апсиди Миколаївської церкви, 2-й, як продовження першого, - до південної оборонної вежі, 3-й - до південної ланки мурів. В плані корпуси творять будівлю Т-подібної конфігурації. Споруди цегляні, двоповерхові. Фасади акцетовані ризалітами з фронтонами, вікна - в обрамленнях. Внутрішнє планування коридорне, склепіння циліндричні та хрещаті (на другому поверсі).
У 17 ст. виникло те, що потім стало вежею-дзвіницею (ця оборонна башта була пристосована до релігійних потреб у 1759р.). Капітальну реставрацію споруда пережила у 1908р. Вежа розміщена у північно-східному куті оборонних мурів. Мурована з каменю, восьмикутна в плані, двоярусна, завершена банею з ліхтарем. Нижній ярус з трьома рядами бійниць - первісна споруда, оборонна вежа 1660-х рр. Грані верхнього ярусу оформлені дзеркалами з арочними вікнами. В інтер'єрі - потужні стовпи-опори верхнього ярусу.
Монастирська церква тут була зведена у 1751 році. Поруч з нею - старий комплекс монастиря з 18 століття. Старим він завдяки старанному догляду не виглядає: все чисто, заквітчано і акуратно. Навіть туалети на території обителі якісь ошатні :).
Цікавою в архітектурному відношенні є північно-східна вежа комплексу. Побудована вона у ІІ половині 17 століття, виконувала, як і її більш грізна північно-західна сусідка, оборонні функції, та у 1759 році башту було надбудовано у бароковому стилі і пристосовано під дзвіницю монастиря. Повністю вежу відреставровано у 1992 -1995 роках.
По дорозі до Крехова можна на перехресті доріг Крехів - Нова Скварява звернути вліво і через кількасот метрів побачити пам"ятний знак, споруджений на честь перемоги у польсько-турецькій війні. В самому Крехові збереглася дерев"яна церква 1724 року, зведена майстром І. Хом"юком (про це є напис на центральному зрубі) з цікавим іконостасом. Церква відреставрована в 1971-1972 рр. за проектом архітектора І. Р. Могитича. Поруч - дерев"яна дзвіниця, яка зберегла риси оборонної дерев"яної архітектури у вигляді бійниць у зрубі першого ярусу.
Обидві пам"ятки - і церква, і дзвіниця - чудові зразки галицької архітектурної школи.
Монастир знаходиться за 2 км на південний схід від села. Засновано його близько 1618 р. на горі з печерою, пізніше перенесено на сьогоднішнє місце. Збереглися гравюри Д. Сенкевича з 1699 і 1705 рр. (остання знайдена нещодавно В. Вуйциком) з докладним зображенням і розміщенням усіх будівель монастиря з чотирма церквами, келіями, кутовими вежами і потужною вежею-дзвіницею. Тут відреставровано Миколаївську церкву 1721-1737 рр. і келії 1755-1902 рр., а також оборонну вежу-дзвіницю. Велика заслуга в цьому ігумена монастиря о. Теодозія-Тараса Янківа.
Тривалий час тут був дитячий інтернат, тепер - Вища духовна василіанська семінарія , вживаються рішучі заходи для відновлення цієї пам"ятки.